Присташ Тетяна Юріївна переїхала з Донеччини на Кіровоградщину у селище Інгулецьке Петрівської територіальної громади через активні бойові дії на її Малій Батьківщині. Повідомляє ТРИБУНА з посиланням на сайт Кіровоградського обласного центру зайнятості.
Життєві обставини складались нелегко. Після смерті чоловіка вона залишилась одна з двома малими дітьми. Щоб мати можливість забезпечувати родину належним чином, необхідна була підходяща робота зі зручним графіком, адже жінка не мала змоги залишити дітей без догляду, щоб повноцінно працювати.
На новій території стан невизначеності її не полишав: треба було вирішувати безліч питань, у т.ч. й питання працевлаштування.
«За фахом я «перукар». Але тоді були такі часи – гідної оплати, на жаль, за цією професією не було, а треба було за щось жити. Тож я пішла у торгівлю і пропрацювала там багато років. Мені подобалось. Свого часу був досвід роботи продавцем, касиром. Але в Інгулецькому, на жаль, ні за здобутим фахом, ні за досвідом вакантних посад не було. Згодом ситуація у моїй сім’ї змінилась, до мене переїхали батьки, допомагали по догляду за дітьми, а я взялася за пошуки роботи, розширивши горизонти», – розповідає Тетяна Юріївна.
Так, переселенка звернулась за допомогою у працевлаштуванні до Петрівського відділу Олександрійської філії Кіровоградського обласного центру зайнятості, сподіваючись знайти таке місце роботи, що допоможе триматись на плаву.
У грудні 2024 року у Приватному акціонерному товаристві «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» з’явилась посада екіпірувальника, фахівця, який би міг працювати на кар’єрі. Ця вакансія була запропонована безробітній. Поспілкувавшись з роботодавцем, Тетяна дізналася про умови праці, графік роботи, рівень заробітної плати. Великою перевагою для жінки стала й послуга розвезення до місця роботи й з роботи транспортом підприємства. Успішно пройшовши співбесіду, Т. Присташ погодилася на працевлаштування.
Наразі пані Тетяна опановує нове. Жінка навчається безпосередньо на робочому місці, повністю занурившись у свою теперішню справу. На питання щодо майбутніх професійних планів відповідає відверто: «Насправді я б дуже хотіла повернутись додому. Я думаю кожен, кому довелось полишити свою домівку, цього хоче. Але за роки війни й поневірянь я перестала будувати плани. Живу сьогодні, сподіваюсь лише на себе, а далі буде видно. Звичайно, маю надію, що все налагодиться – і в плані професійної діяльності, і в інших життєвих аспектах все складеться кращим чином. Загадувати наперед не буду. Час усе розставить по своїх місцях».
Висновок один: які б випробування не випадали на долю, вихід у реальних діях, цілеспрямованому русі до поставленої мети. Такі поступові виважені кроки завжди допоможуть досягти задуманого. Фахівці служби зайнятості, в свою чергу, завжди посприяють у працевлаштуванні, допоможуть знайти шлях до професійної реалізації.